www.sanatorna.org.ua
Нова тема Список форумів Золотоніська загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів Черкаської області » Ми тут навчались  
Школа сумує. Плачемо

petrovna
Додано: 04.01.2013 18:24:45   Заголовок повідомлення: Школа сумує. Плачемо#1


Повідомлень: 30
Користувач №: 6
Подякували: 4 раз(и)(ів)
Дата Реєстрації: 05.08.2009
Статус: Offline
Школа осиротіла без Сергія Михайловича. Так хочеться повернути час назад і насолодитися спілкуванням з цією мудрою людиною, котра понад усе любила дітей. Вони були для нього всім. Тепер 279 вихованців школи-інтернату залишилися без його батьківської підтримки, без його мудрих порад, без щирої посмішки... Школа плаче. Сподіваємося там, у небесному раю. Вам добре, Сергію Михайловичу?...
Повернутися до початку Скарга на це повідомлення Подякувати
Профіль Особисте повідомленняЦитата
Larisa
Додано: 17.01.2013 00:22:45   Заголовок повідомлення: Сумують перші вихованці#2


Повідомлень: 2
Користувач №: 105
Подякували: 0 раз(и)(ів)
Дата Реєстрації: 31.12.2012
Місце проживання: Черкаси
Статус: Offline
Скільки ночей не можу спати із-за спогадів ! Мені важко писати цей текст не тільки морально, а й фізично (із-за хвороби).

В далекому 1985 році в школі зʼявився новий педагог, який став у нашому 5 класі вихователем. Сергій Михайлович дуже швидко завоював авторитет, бо "підібрав ключики" до самих "важких підлітків". Він використовував багато прогресивних, невиданих на той час у школі, педагогічних методик. У нашого класу були найкращі виступи, найкращі сценарії. Для спілкування нам не завжди вистачало його робочих годин у школі,- ми часто приходили для репетицій до нього додому і тоді нашим задумам допомагала розкритись ще й Олена Михайлівна, яка на той час була в декретній відпустці з маленьким Дімою. Сергій Михайлович,наш класний керівник, згуртував увесь клас, ми були єдиною командою і готові були відстоювати його ідеї при любих обставинах (писали навіть листа у "Комсомольську правду", але все мабуть згубилось у вихорі перебудови Горбачова). З тих часів лишилось тільки одне фото, приблизно 1988 року. На обороті його рукою написана домашня адреса, "Бажаю щастя" та підпис.


На жаль,нас після 8 класу розформували, зʼявились майже всі нові учні, а Сергія Михайловича відправили навчатись в Харків на психолога. Та навіть тоді він не забував нас, своїх перших вихованців. Будучи тимчасово дома та узнавши у школі, що в мене виникли великі проблеми, він, не дивлячись на те, що йому необхідно летіти в Харків, зателефонував мені додому в Черкаси. Та коротка розмова, коли я проводжала його в аеропорту, змінила все моє життя. Змінила на краще. В числі інших, таких дорогоцінних для мене порад, він запропонував мені (знаючи що я дуже люблю читати) книгу тоді ще не дуже відомого в нашій країні автора Дейла Карнегі... Сергій Михайлович був дійсно з великих літер ПЕДАГОГ, ПСИХОЛОГ, БАТЬКО для всіх нас.

"…И в хаосе проблем их души вечно светят тем
Мирам, что заблудились в темноте.

Они уходят, выполнив заданье,
Их отзывают высшие миры,
Неведомые нашему сознанью,
По правилам космической игры."

В школі, яка була для мене рідною домівкою 9 років, я не була з 1990 року. Але й зараз памʼятаю кожний камінчик, кожне деревце, все це сниться й досі. Так склалося, що хоч і живу не так далеко (в Черкасах), та відвідати школу не можу із-за тяжкої невиліковної хвороби. Тільки дуже інколи, від однокласників, чула крихти інформації про школу. Пізніше я знайшла цей шкільний сайт, де є фото знайомих місць та інформація, чим живе школа, ("вирує, творить, мріє"). Така гордість, що директор школи,переможець конкурсів, депутат - наш улюблений вчитель, який прийшов до нас молодим з інституту , і ми були його першими учнями !.. Так і пропала моя прихована мрія, щоб хтось привіз мене в школу,в казку мого дитинства і ми б з моїм вчителем згадали б багато радісних (і не зовсім) моментів, "як все починалось". Зараз плАчу, плАчу , що за ці роки так і не встигла йому подякувати. Подякувати за те, що стала людиною. Так хотілось особисто розповісти про свої досягнення та насолодитись спілкуванням з цією безмежно мудрою людиною. Не хотілось засмучувати своєю хворобою...


Хочу закінчити деякими цитатами (в перекладі на укр.)

«Ти вмираєш безвинно», — говорила йому дружина. Сократ заперечив:«А ти б хотіла, щоб заслужено?»
Сократ


Коли помирає велика людина, світло, залишене нею, продовжує освітлювати шлях людей на протязі довгих, довгих років.
Лонгфелло Генрі

Смерть - це грань, за якою припиняється біль і починається добра пам'ять. Це не кінець життя, а кінець болю.
Стівен Кінг

Вмерти - це не перестати жити, а перестати любити…
Мішель Куаст

Кожен помирає. Але не кожен насправді живе.
Вільям Воліс


Вони насправді ЖИЛИ ! І нехай продовжують жити справи Сергія Михайловича та Олени Михайлівни, не дивлячись на те, що "Застыло всё, что пело и боролось,Сияло и рвалось", просто необхідно думати, що "... десь є місце просто неба
Там, де голоси не йдуть по проводах..." http://s10.rimg.info/744c9119e232d49735edcebce971604d.gif

Я бажаю всім Вам, щоб у школі не було "зайвих людей", побільше тих, про яких можна було сказати: "Серце віддає дітям".







Останній раз редагувалося: 17.01.2013 00:44:15


Повернутися до початку Скарга на це повідомлення Подякувати
Профіль Особисте повідомленняЦитата
Список форумів Золотоніська загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів Черкаської області » Ми тут навчались
 
Нова тема
Сторінка: 1 з 1 Ви можете продивлятися теми
Ви не можете розпочинати теми
Ви не можете відповідати на повідомлення
Ви не можете редагувати повідомлення
Ви не можете видаляти повідомлення
Ви не можете модерувати цей форум

Сторінку згенеровано за 0.062 секунд
Немає наповнення для цього блоку
Немає наповнення для цього блоку